Історія

Ти входиш у нашу школу…

  Ти тільки замислися: це ж місце твого дитинства, твоєї юності, яке залишається з тобою назавжди.

   Школо, радосте моя. Це ти гориш у найвіддаленішому від центру куточку – яскравим вогником культури, науки, думки.

   Порожні коридори школи… Кожний крок відлунює у просторі, на мить відчуваєш себе у величезному храмі дитинства. Через хвилину наповниться цей храм дитячими голосами, сподіваннями, мріями.

  У 1953 році для культурного обслуговування трудівників була збудована загальноосвітня політехнічна школа на 430 місць.

    Першим директором цієї школи був Ткаченко Василь Миколайович, який викладав хімію  у 8-10 класах. Його дружина – Ткаченко Надія Антонівна була учителем математики. Це учитель високого професіоналізму, високої моралі й культури. У 1974 році їй було присвоєно високе звання «Заслужений учитель України». Вона другою в районі отримала це високе звання.

Перші випускники школи з директором Ткаченком В.М.

     Першими вчителями школи були: Цукан Т. І., Ольховиченко Г. О., Кокутєва А. С., Бачурська А. Ф., Петрук К. Г., Телега О. А., Шарлай Н. С., Чувичкін М. С., Кашпор В. І., Солтис П. Ф., Лукашенко Г.Є., Шарлай І. О., Толок А. К., Лазаренко М. І., Лазаренко К. С.

  Два роки директором школи працювала Шарлай Ніна Сергіївна, учитель російської мови та літератури.

   Педагогічний колектив школи постійно оновлювався.   Школа пам’ятає самовіддану працю Харути Н. І., Коваль К. С., Шаблій Л. О., Чуб Н. В., Єгорової Н. І.,  Дриндіна В.В., Муренка Т. П., Прівена Я. А. та багатьох інших.

   З 1969 року колектив поповнився молодими спеціалістами. До школи приїхали Малихіна З. І., Данилко Н. В., Доценко Ю. В., Зарютін В. М., Лаврінко І. П., Ковальчук Л. І., Лачко Г. М., Лачко М. О., Козій Л. В.,   Курило Н. О. та інші.

Учителі на суботнику

 Свою дорогу сюди Ніна Вікторівна Фесик (Данилко) згадувала так:

Степова дорого,

Мальви між дерев…

«Їхати ще довго», -

Так сказав шофер.

    Молоді вчителі організовували вечори, комсомольські збори, брали участь у всіх культурних заходах села, виступали на сцені сільського та районного Будинків культури. Калиниченко І.П. та Малихіна З.І. з молдавським танком дійшли до обласної сцени як переможці учительського конкурсу художньої самодіяльності Якимівського районного відділу освіти. З 1973 року в школі діяв хоровий колектив, акомпаніатором  якого був Пальчик М. М., художнім керівником – Малихіна З.І.

Малихіна З. І. готується до конкурсу

Випускники школи ще й досі пам’ятають виконання музичних творів: «Аврора», «Школьная страна», «Пропала собака», «Папа может», «Альоша»…   Велику роль в успішній діяльності колективу відігравала молода й енергійна Зінаїда Іванівна.

  У 1977 році до школи приїхали талановиті вчителі: Доценко Ю. Т. та Ковальчук  , які дали потужний поштовх, збагатили новими ідеями, сприяли літературному розвитку школи. Творчим злетом була робота літературної студії «Парнас», якою керував майбутній журналіст, член Спілки письменників Доценко Ю. Т.

   У приміщенні шкільного інтернату знаходилася кімната, де проводилися заняття літературної студії. Разом із учителями учні випускали газету «Літературний Парнас. Сходинки до вершини», яку розкладали на підлозі, склеювали листки довжиною до трьох метрів. Це були і відгуки на кінофільми, враження від турпоходів, прочитаних книг, тут друкувалися твори початківців-поетів у рубриці «Страшне перо не в гусака», учні складали кросворди, у кінці газети були конверти, де учні розміщували свої листи, повідомлення, враження. Це був матеріал для наступних випусків. У роботі літературної студії було вироблено певні правила: якщо потрібна була допомога, то загоралося червоне світло, якщо жовте – робочий процес потребував тиші, спокою, ніхто не міг зайти до кімнати, навіть пробігти коридором.

З 1 квітня 1979 року директором школи призначили Селіванову З. І.

 Зінаїда Іванівна згадує: «Початок моєї діяльності вимагав сили, терпіння, наполегливості,а головне – сміливості. Я пам’ятаю підтримку Філобок Н. Л., Шарлай Н. C., Коваль К. С., Шаблій Л. О., Кашпор В. І., Федорченко Г. Д., Корольової Н. К.». Розпочалися трудові будні  молодого директора: перекрито дах школи (1979 р.), замінено каналізаційну систему школи, реконструйовано музей В. І. Леніна, зусиллями Селіванова М. П. було збудовано у підвальному приміщенні тир для початкової військової підготовки юнаків і дівчат. Пізніше тир був перенесений на територію шкільного парку (нині на цій території збудовано спортзал).

Районний відділ освіти поміг укомплектувати кабінети школи новими меблями, навчальною літературою, приладами кабінети хімії, біології, фізики. Своїми зусиллями директор і завуч вантажили, організовували перевезення.

    Усі пам’ятають, коли напередодні першого вересня 1987 року педагогічний колектив готувався до зустрічі учнів. Учителі школи за 36 годин замінили підлогу на першому поверсі. Матеріальну допомогу в цьому надавав радгосп «Переможець» (директор А. Т. Баранов).

   Школа була огороджена новим тином. Переобладнана шкільна майстерня: відгороджено у слюсарні майстерні станки, які працюють під високою напругою, була обладнана кімната для вивчення тракторної справи і встановлено макет трактора.     За школою було відведено і огороджено місце для збереження шкільних тракторів (ЮМЗ-150,Т- 25)

Біля майстерні розміщувалася навчально-дослідна ділянка. Вона  займає важливе місце в пізнанні учнями природи, у вихованні у них інтересу до природи рідного краю і формуванні любові й бережного ставлення до неї. Ділянка є лабораторією біології під відкритим небом, в якій проводяться уроки і практичні заняття з біології й трудового навчання. Навчально-дослідна ділянка є основним джерелом для заготівлі колекцій і роздаткового матеріалу для кабінету біології.

  У відділі польових культур вирощувалися бобові, пшениця, гречка, кукурудза, ячмінь, овес, льон. У відділі овочевих культур – капуста, помідори, огірки, морква, картопля. Відділ плодово-ягідних культур нараховує невелику кількість видів (смородина чорна, аґрус, малина, полуниці, вишня), але тут проводилося багато дослідів із розмноження рослин.

   Учні завжди залюбки працювали тут. Найбільше радощів було,  коли вони після проведення ряду робіт бачили кінцевий результат – збирання врожаю. Очі дітей блищали від захоплення, гордості, що все вирощено власними руками. Навіть після закінчення уроків дехто з них приходив на н/д ділянку помилуватися красивими і запашними квітками смородини, малини, а пізніше скуштувати їх ягоди.

   Неперевершене значення в естетичному вихованні учнів відіграє відділ квітково-декоративних рослин. Починаючи з весни і до пізньої осені, можна милуватися яскравими квітками тюльпанів, гордовитими ірисами, мальвами, ліліями, трояндами, хризантемами. На пришкільній ділянці росте багато декоративних кущів : жимолость татарська, бирючина, тамарикс, аморфа, бузок. Учні із задоволенням розмножують їх, доглядають за ними. Кожного року навесні висаджуються молоді рослини: акації, клени, гледичії.

    У 1990 році було побудовано спортзал за загальним проектом, а будував радгосп «Переможець», який і закупив обладнання для спортивного залу. Він був побудований наспіх, тому кожного року школа за власні кошти робить ремонт підлоги й даху.

   Найпершою у районі наша школа отримала комп’ютери «Електроніка» у кількості 20 штук. Учні мали можливість першими опановувати комп’ютерну грамотність у програмі  «Basic». У 2009 році було виділено комп’ютерний клас.

2005 року було реконструйовано поріг школи європлиткою.  У 2008-2009рр. була замінена опалювальна система двох поверхів, підвалу та даху школи. Уся система була переварена, 35 метрів якої було замінено новими чугунними трубами. Чугунні котли старої марки «Універсали» вугільного опалення були замінені на електрокотли.  Підведена вода до нової магістралі та проведена вода у майстерню.

У школі працює злагоджений, сумлінний, працелюбний колектив учителів та техпрацівників. Досягнення школи відзначено Міністерством освіти та науки України. У 2006 році школа ввійшла у сотню кращих шкіл України з громадянського виховання, а всього брали участь у цьому Всеукраїнському конкурсі 1887 навчальних закладів із усіх регіонів України.

На честь 10-річчя Незалежності України школа нагороджена ювілейною медаллю « 10 років Незалежності України».  Школа має свій народний аматорський хореографічний колектив «Ровесник», драматичний театр «Джерело», посідає протягом десяти років перші місця у конкурсі «Таланти твої, Україно».

У 2010 році школі було виділено шкільний автобус на 32 місця.  

Протягом всього існування школи педагогічний колектив постійно поповнюється молодими учителями. Останнім часом випускники повертаються у стіни рідної школи вже спеціалістами.

 Лукашенко С.В. ще вчора була ученицею, сьогодні стала практичним психологом. «1 вересня 1994 року мені відкрила свої двері Перемозька школа. Матуся, взявши мене за руку, привела до першого класу, в якому сиділа зовсім незнайома жінка і щось писала. Побачивши мене, вона відклала свої справи і підійшла до мене, привітливо усміхнулася і підвела до моєї парти. Піднявши голову, я зрозуміла: це моя перша вчителька – Лісовець Софія Андріївна. Струнка, вимогливо вдягнена, в окулярах, волосся зібране. Наш класовод докладала великих зусиль для того, щоб ми гарно читали, писали та рахували. Так швидко промайнули роки навчання у початковій школі. Вже у 1998 році, закінчуючи четвертий клас, наш класовод організувала випускний бал у вигляді виховного заходу. І зі сльозами на очах Софія Андріївна передає мене та моїх однокласників до середньої ланки навчання другому вчителеві – Бодровій Ларисі Миколаївні.

 Шкільні роки – це щасливі роки. Сидячи на уроках, чекаєш отримати від учителя-предметника нові, проте невідомі знання, які прагнеш запам’ятати, правильно виконувати та розв’язувати із вмінням проаналізувати свою виконану роботу. Знаходячись на різних уроках, прагнеш отримати позитивні враження, сповнені надіями на подальше навчання у вищому навчальному закладі. Адже ще з дитинства я мріяла стати практичним психологом. Так минули швидко та непомітно шкільні роки. Ось настав час підготовки до випускного балу (2005 рік). Потім я вступаю до МДПУ імені Богдана Хмельницького на спеціальність «практичний психолог».

У 2010 році, закінчивши університет, повертаюся до рідної школи, але вже не як учениця, а як практичний психолог».

Ходус А. П. та Олєйник Ю. О. – випускниці 2007-2008 н.р. повернулися спеціалістами хімії та математики.

                                                                 У слові – вчитель – все життя і мрії,

                                               Політ душі і веселковий цвіт.

        Найкращі помисли, свята любов, надії,

                                                              І вчитель сам – це неповторний світ.

Н. Красоткіна

«Учитель… Для багатьох це слово пов`язане з незабутніми спогадами про чарівний світ дитинства. Я пригадую, як багато років тому переступила шкільний поріг. Згадую дорогу для мене людину – першу вчительку Ларису Михайлівну. Це вона прийняла мене з рук батьків маленькою дівчинкою в перший клас. Це людина, яка назавжди залишила свій слід у моєму житті. Вона завжди у всьому підтримувала нас і допомогала, виховувала чуйність, людяність, доброту. Ця людина навчила мене перших мудрих істин.

Який би в неї не був настрій, вона завжди випромінювала спокій і душевне тепло. Відчуваючи це, ми відповідали їй своєю пошаною і любов`ю.

 Але закінчились ті незабутні шкільні роки, залишились позаду. Я стала автором книги свого життя. Багато сторінок і томів матиме вона, але найглибшою і найяскравішою буде сторінка, присвячена школі і моїм вчителям.

Із часом деякі її рядки зітруться з пам`яті, але про того, хто відкрив мені серце і заклав у нього часточку своєї душі, я не забуду ніколи…

Учитель… Це той художник, який наповнив сторінку моєї життєвої книги океаном знань. Завдяки старанням і клопіткій праці якого ця сторінка набула неперевершеної краси і досконалості і навіть допомогла визначити своє місце у житті, адже своєю майбутньою професією я обрала саме професію вчителя. Мої вчителі сіяли в душу зернята людяності і доброти, взаєморозуміння та допомоги. А тепер у пошуках долі я ці зернята сію у благодатну землю, якою ходять тепер мої учні, аби проросли  вони і стали людьми. Я дуже цього хочу!..

Школа була для мене не просто будівлею, а цілим світом, в якому я жила, і мені здається, що жодна нова школа не може передати таку доброту і тепло, які випромінюють стіни моєї рідної школи, роками гучні вигуки і сміх учнів, строгі, але правильні настанови вчителів …

І тоді – осіннього похмурого дня,

Коли до школи я зайшла,

Мене овіяло теплом

І йшла повільно коридором я

До класу першого свого,

І все було так незнайомо,               

І як тоді – осіннім похмурим днем,

Тепер проходячи тут знову,

Заходжу я в знайомий клас».

«Першого вересня 1996 року я,  маленька семирічна дівчинка, з великими білими бантами вперше переступила поріг тоді ще Перемозької середньої школи.  Моєю першою вчителькою стала Воробйова Лариса Михайлівна, яка відкрила неповторний і цікавий світ знань.

 Шкільні роки промайнули дуже швидко, і в травні 2007 року для мене пролунав останній дзвінок, трохи згодом – випускний вечір, на якому я пообіцяла Зінаїді Іванівні, що обов’язково повернуся до школи, але вже в якості вчителя.

Свою обіцянку я стримала, і першого вересня 2011 року молодим спеціалістом повернулася до рідної школи. За час моєї відсутності майже нічого не змінилося: ті ж просторі розмальовані коридори, великі класні кімнати. Кожен куточок навіює спогади дитинства, радість перемог та смуток невдач. Саме в шкільні роки я знайшла найкращих друзів, з якими нерозлучна й досі.

 У цих стінах я вперше зрозуміла, що хочу стати вчителем. Стати колегою тим людям, які дали мені знання, зробили неоціненний вклад у формування моєї особистості та світогляду, яких я щиро полюбила. Звичайно, як у кожного учня у мене був улюблений вчитель. Це Лапіна Світлана Миколаївна. У моїй пам’яті назавжди засіли спогади її уроків, на які я мов на крилах летіла. Простих, але водночас цікавих. Вражає її манера викладання, подання матеріалу. Мабуть, саме Світлана Миколаївна, не усвідомлюючи цього, вплинула на мій вибір професії.

Тепер у цьому «храмі знань», де колись виховували мене, виховую я. Моя мета – не «втратити» жодну дитину, не скалічити жодну дитячу душу, мов скульптор зліпити особистість, яка посяде гідне місце у суспільстві».

Педагогічний колектив школи завжди перебуває у стані активного творчого пошуку, практичного оновлення змісту освіти, форм та методів організації навчально-виховного процесу.

   У 1961 році в селі побудували пришкільний інтернат на 240 місць, харчовий блок, банно-пральний комбінат. У ньому жили учні восьми відділків: Весняне, Якимівське, Кирпичне, Михайлівське, Трудове, Шевченка, Підсобне. Тут були створені всі умови для проживання й навчання учнів.  Діти займалися у фотостудії, літературній та театральній студіях, хоровому та вокальному гуртках, училися різьбі по дереву. Кожного року в селі збільшувалася кількість дітей, школа не могла розмістити всіх, тому в інтернаті навчалися учні 1-4 класів. Улітку пришкільний інтернат приймав учнів усіх шкіл району на військово-польові збори, а після них розпочинав свою роботу табір праці та відпочинку Переможненської школи.

1984 рік. Цього року випало стільки снігу, що навіть старожили села Переможне такого не пам’ятали. Але для шкільної виробничої бригади, яка доглядала за групою телят у радгоспі «Переможець», ні сніг, ні мороз, ні вітер не були перешкодою для того, щоб щоденно бути о 4.30 ранку на фермі. Наставником у членів бригади була передова телятниця Кліменко Ніна Андріївна. Вона навчила дітей (а це були переважно учні 10-11 класів) поїти телят із пляшок-сосок, хлопців чистити  стійла телят, носити їм суху підстилку, готувати кашу для підгодовування. А о 8.00 діти були уже на уроках , і ні один із них не жалівся на недоспану ніч, нез’їдений сніданок. Навпаки, всі ділилися враженнями про пробивання перших слідів у глибокому снігу, про розчищання доріжок, щоб потрапити на ферму, про радість, коли з’являлося новонароджене теля…

  Серед найактивніших членів бригади були Шаблій Лілія, Шалашова Олена, Знак Олександр, Влезько Лариса, Шимкова Любов, Коваленко Сергій, Букацелі Ігор, Іванникова Наталя, Гнатовська Світлана, Ігнатович Сергій, Василенко Тетяна, Ганієв Абзат,  Грушкін Ігор та інші. Учні, які жили у селі Максима Горького, приїжджали на ніч в інтернат, щоб вчасно бути на фермі.

У весняно-осінній період членам виробничої бригади вистачало роботи на полях радгоспу «Переможець». Керівництво радгоспу залучало до роботи учнів 7-10 класів. Це була боротьба з бур’янами на полях, де вирощували просапні культури: соняшник, буряки, кавуни. Працювали переважно після уроків, але, бувало, і в урочний час ішли на «війну з бур’янами», щоб врятувати майбутній урожай. Восени найбільше полюбляли ходити на баштан і насолоджуватися не тільки роботою, а й смачними кавунами. Не відмовлялися від збирання помідорів, кукурудзи, буряків. Учні завжди проявляли трудовий ентузіазм.

    Згадують вчителі початкових класів:

«У північно-східній частині нашого села височів великий триповерховий будинок. Це інтернат. Він мені нагадував великий морський корабель, котрий заблукав серед безмежної степової рівнини і чомусь пришвартувався ось тут у Переможненській гавані. У післявоєнні роки він прихистив в собі дітей-сиріт, що втратили своїх батьків на полях битв, дав путівки в життя багатьом молодим людям, доля котрих привела до нашого степового краю. А у 80-ті роки тут навчалися початкові класи Переможненської середньої школи. Щоранку збігалися до високої будівлі діти. Затишні класи , просторі коридори, шкільна їдальня-тут були створені чудові умови для навчання та виховання молодших школярів.

Навчання початкових класів в інтернаті - яскрава сторінка нашого шкільного життя. Тут панувала особлива атмосфера любові, дружби, поваги, дитячої щирості. Мелодійний дзвоник кликав дітвору за парти. Разом з учителем вони мандрували просторами рідної Вітчизни, вивчали математичні закони, розв’язували цікаві задачі, пізнавали чудовий світ рідної мови.

Найчастіше перед очима з’являються картини дитячого відпочинку на перервах. Малеча з радістю вибігала на шкільне подвір’я. Просторий дитячий майданчик-улюблене місце відпочинку школярів. Обсаджений по периметру декоративними кущами та деревами, мов зелений лужок, він притягував до себе малечу, як магніт.

Велика перерва-весела гра,

Стрибає, бігає дітвора.

Запрошує всіх зелений лужок:

-Відпочивай, мій маленький дружок!

Діти збиралися групами, гралися в різні ігри, наздоганяли один одного. А кому до вподоби був спокійний відпочинок, той під гіллям зелених насаджень міг почитати книгу, погратися іграшками чи просто поспостерігати за барвистим метеликом, що норовить сісти прямо на голову Петрика чи Галинки.

Хороші зміни сталися в шкільному житті, коли до школи прийшли шести- річки. Для маленьких школяриків були створені найкращі умови. До їх послуг-просторий клас,ігрова кімната, спальня. З великим задоволенням діти проводили час в ігровій кімнаті. Тут можна було побавитися на килимку гарними іграшками, помалювати, займатися ліпленням, погратися в настільні ігри. У кожній кімнаті нові меблі, на стінах чудові малюнки казкових героїв, а в спальні можна відпочити чи послухати захоплюючу казочку.

Часто згадують діти уроки природознавства під відкритим небом прямо за кілька кроків від інтернату. Так приємно було спостерігати за маленькою пташкою, що виспівувала веселу пісеньку, за працьовитою мурахою, що тягнула на собі травичку, за метушливим жучком, що поспішав до своєї нірки.

Ніколи не забудеться особливий аромат свіженьких, гаряченьких, тільки-но спечених пиріжків. Він наповнював довгий шкільний коридор і кликав дітей до їдальні. Вони  підстрибуючи поспішали до їдальні, смакували пиріжками і дарували вдячні усмішки дяді Юрі та тьоті Ніні-нашим неперевершеним кухарям. Страви, приготовлені їхніми руками, були найсмачнішими в світі. Такого горохового супу, як готували у нашій їдальні,вам не подадуть в жодному ресторані».

Спогади вчителя початкових класів Пивоварчук Катерини Володимирівни, яка працює в школі з 1973 року:

«Наш інтернат - це чудове місце, де надзвичайно вдало поєднувалося оздоровчі заходи з навчально-виховною роботою. Ми не пам’ятаємо жодного випадку захворювань наших вихованців, конфліктів, сварок, непорозумінь. Натомість наша життєрадісна малеча проявляла великий інтерес до навколишнього світу,випромінювала бажання знайти своє місце в дружньому колективі, збагачувалась досвідом колективного співжиття та моральної поведінки.

На Запорізькій землі серед безкраїх степів неньки-України розкинулося прекрасне село Переможне. Вабить село око кожної пори року своїми охайними, впорядкованими будинками, вулицями, але серед усієї цієї краси не можна було не помітити триповерхову будівлю, яка істотно відрізнялася від будівель села. Це пришкільний інтернат, який потопав у буйній зелені дерев та кущів. Перед будівлею великий двір, вкритий зеленою молодою травичкою – улюблене місце відпочинку  для школярів. Усюди розливався дзвінкий пташиний щебіт, який на перервах змінювався веселими, дзвінкими голосами дітей.

Саме в цьому чудовому приміщенні пришкільного інтернату було обладнано класні кімнати для учнів початкової ланки. Пізніше, коли початкова ланка поповнилася шестирічками, для них було обладнано і клас, й ігрову кімнату, і спальню сучасними меблями. Малюкам жилося в цій «дивовижній країні» затишно та весело. Функціонували і групи продовженого дня, які відвідували всі учні початкової ланки.

 Харчувалися всі учні в їдальні, яка знаходилася у приміщенні інтернату. Якістю та різноманітністю виділялися страви, приготовлені кухарями їдальні. Добрим словом хочеться  згадати Жмак Н. Д., Кочеткову Н. І.,                     Петрову М. Н., Лобкова Ю. П. Смак пирогів, які випікав Юрій Петрович, пам’ятають майже всі жителі нашого села.

Дитинство – дивовижна пора. Її враження залишаються на все життя. Неповторними вони залишилися і в учнів, які навчалися у пришкільному інтернаті, бо це була маленька країна щастя, яку пам’ятають і учні, і всі учителі, які перебували у ній».

Класовод 3 класу Пивоварчук К.В.

1986 рік